Їхав пан а кучером Іваном у далеку дорогу. Вони їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.
— От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я з-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на полювання, взяв із собою чоловіка з десять загоничів. Вони нагнали па мене зайців, а я їх тільки — бах! та бах! Тоді я набив їх десятки зо три… А одного забпв, то такого величезного, я баран завбільшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці!
Кучер слухав, слухав, а далі й каже:
— Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається.
Почув це пан і каже:
— Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що в нього півпуда сала то не було, а так. фунтів з десять.
— Звісно, заєць зайцем, — каже Іван.
Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана:
— От що, Іване, а ми скоро вже буде той місток?
— Та скоро вже, пане, — каже Іван.
— Так-от знаєш, Іване, — продовжує пап, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, — так фунтів три — чотири, не більше.
– Та мені що, — каже Іван, — хай буде і так.
Але проїхали трохи, пан повертівся на місці та й знову:
— А чи скоро, Іване, вже той міст буде?
— Так, скоро, пане, ось-ось, тільки в долину спустимось.
— Гм, – каже пан, – а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було – сам знаєш, яке на зайцеві сало.
— Та звісно, – каже Іван, – заєць зайцем.
Спустились в долину, а пан і питає:
– А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?
– А він, пане, – каже Іван, – розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.