Андерсен Ганс Крістіан

У лісі стояла чудова ялинка. Місце у неї було хороше, сонця й повітря скільки завгодно, а навколо росло багато старших подруг — і ялин, і сосон. Але маленька ялинка дуже хотіла швидше вирости! Вона не звертала уваги ні на тепле сонце, ні на свіже повітря. Їй було байдуже до селянських дітей, що приходили, і щебетали…

Жили колись двадцять п’ять олов’яних солдатиків — усі рідні брати, бо народилися вони з однієї старої олов’яної ложки. Рушниці в руці, дивляться прямо вперед, а мундири, червоні з синім, дуже гарні! Вони лежали в коробці. От її відкрили, і найперше, що вони почули на світі,— були слова: «Олов’яні солдатики!» Це вигукнув маленький хлопчик і заплескав…

В однім садочку ріс кущик рожевий, а на ньому ж було квіток, квіток — троянд отих пишних — сила. Так ото в одній, щонайкращій, і жив собі квітовичок ельф[1]. Був він таким маню- сюсіньким, що жодне людське око не зуздріло б. Під кожним пелюстком троянди мав він по спочивальні: сам же то був гар- ний-гарнесенький,…

У Китаї,— ти, звичайно, це знаєш,— імператор — китаєць, і всі навколо нього також китайці. Це було вже багато років тому, але саме через те і варто прослухати цю історію, поки її не забули зовсім. Палац імператора був найрозкішнішим у світі, весь зроблений з найтоншого фарфору, дуже коштовного, але такого ламкого, що до нього страшно…

Оповідання перше В ЯКОМУ ЙДЕ МОВА ПРО ДЗЕРКАЛО ТА СКАЛКИ Ну, так починаємо! Коли ми дійдемо до кінця цієї історії,— ми знатимемо більше, ніж зараз. Так ось, жив один лютий чорт. Він був дуже лютий, це був сам сатана! Якось він був у дуже хорошому настрої, тому що зробив собі дивне дзеркало. Це дзеркало мало…

Жив собі колись бідний принц. Він мав дуже маленьке королівство, а втім воно не було вже таким маленьким, щоб він не міг одружитися. А одружитися він дуже хотів. Звичайно, для цього було надто сміливо звернутися до дочки імператора з запитанням: «Чи не хочеш ти вийти за мене?» Проте він наважився на це, тому що його…

Далеко, у відкритому морі, вода така синя, немов пелюстки волошок, і така прозора, ніби найчистіше скло,— проте й глибоко там! Жоден якір не дістане дна. Багато дзвіниць довелось би поставити одна на одну, щоб верхня могла вистромитися з води. Внизу, на морському дні, живуть русалки. Не подумайте, що там на дні лише голий білий пісок,—…

Ось тільки послухай! За містом, коло шляху, стояла дача. Ти її, напевне, колись сам бачив! Перед нею — маленький квітничок, а навколо пофарбований паркан. Коло самісінького паркану, біля рівчака, у м’якій зеленій траві росла маленька ромашка. Сонце голубило її так само тепло й ніжно, як і великі розкішні квіти в саду, і через те вона…

Сидів собі бідолашний в’язень в міцній темниці та тісній, у великому венгерському місті. Закували його в кайдани та й кинули в неволю. В темниці було вогко, холодно й сумно. Замість ліжка кинули йому мокру солому; замість обіду — хліб та воду носили; а він — блідий, хворий, сумний — сидів там не день і не…

Жив колись один принц, і захотілось йому одружитися з принцесою, та тільки з справжньою принцесою. Він об’їздив цілий світ, щоб знайти таку, але так і не знайшов собі нареченої. Принцес було скільки завгодно, та чи були вони зовсім справжні, цього він ніяк не міг добрати. Все йому здавалось, що щось не так. От він і…

П’ять маленьких горошин жили в одному стручку. Вони всі були зелені, і стручок теж зелений, і тому вони були певні, що весь світ зелений, і це було цілком вірно. Стручок ріс, і горошини росли також. Вони добре пристосувались до своєї квартири — сиділи прямісінько в один рядок, одна за одною. Сонце світило на стручок і…

Нема нікого у світі, хто знав би стільки казок, як Оле-Лукойє! На це він справді мастак! Коли увечері діти сидять собі спокійненько за столом на своїх стільчиках, з’являється Оле-Лукойє. Він піднімається по сходах зовсім нечутно, бо йде в самих панчохах, відчиняє тихесенько двері і — фр! — бризкає дітям в очі солодке молоко — такими…

Багато років тому жив король, який так любив гарні нові вбрання, що всі гроші витрачав на свій одяг. Він не турбувався про своїх солдатів, не цікавився театрами, не любив гуляти, а коли виїздив на прогулянки або приймав паради, то лише для того, щоб показати своє нове вбрання. На кожну годину дня він мав спеціальний одяг;…

Сиділа собі мати біля колиски над своєю недужою дитиною; сама смутна та зажурена,— так-то вже боялась, щоб дитя не вмерло… А дитя лежало таке бліде; очиці йому позаплющувались, і дихало воно так важко та інший раз так глибоко, неначе зітхало, і мати усе знай смутніше й смутніше дивилася на своє мале немовлятко. Коли це хтось…

Ішов солдат по дорозі: раз, два! раз, два! Ранець за спиною, шабля при боці. Йшов він додому з війни. По дорозі пострічалась йому стара відьма. Вона була така противна: нижня губа в неї звисала аж до грудей. — Добрий вечір, солдате! Ач яка в тебе славна шабля і великий ранець, ти справжній солдат! Ну, одержиш…

Ви, певно, знаете побільшаюче шкло,— таке кругленьке опуке шкельце, що всячину побільшує, мо’, в сто крат? Візьміть-но до рук лишень та подивіться кріз нього на краплю водиці,— яку силу вбачите ви малесеньких дивовижних створінь, що простим оком не зуздріти б зроду! А проте вони дійсно живуть, і нема тут омани. Крапля видає тоді за цілу…

Жив собі був джиґунець, та тільки й манку[1], що головна щітка[2] та роззувало[3], але у нього ще був комірник пречудесний: об цім-то комірі й річ! Був уже той комірник на порі і задумав женитись. От раз і трапилось йому у пранні з підв’язкою вкупі лежати. «Біс йому! — дума комірник.— Зроду-віку не бачив нічого такого…

— Бідні мої квіточки померли! — сказала маленька Іда.— Ще вчора ввечері вони були такі красиві, а тепер усі посхилялися. Від чого це вони так? — запитала вона студента, що сидів на дивані. Вона дуже любила цього студента; він умів розповідати надзвичайно цікаві історії і вирізати з паперу дуже забавні картинки сердечка з крихітками-танцівницями всередині,…

Лежали собі в скриньці між іншими цяцьками і гучок з опукою. От і каже гучок до опуки: — Лежимо ми вкупі в одній скрині, чи не повінчатись нам нині? Але опука не звернула й уваги на це запитання, бо була, бач, з сап’яну зроблена і думала, що велика пані. Другого дня прибіг хлопчик-хазяїн до своїх…

Жила колись одна жінка. Вона дуже хотіла мати маленьку дитинку — тільки не знала, де її взяти. От вона й пішла до старої чаклунки і сказала їй: — Мені так хочеться мати маленьку дитинку. Чи ти не скажеш, де мені її взяти? — О! Цьому можна допомогти! — мовила чаклунка.— Ось тобі зерно ячменю. Воно…